Глобалізація чи десубʼєктивізація

2024-09-19 14:02:30
Глобалізація чи десубʼєктивізація

Хтось захоплюється цією ідеєю, хтось критикує її. Перші бачать у ній можливість розповісти світові про українське минуле, та ще й за участі відомих дослідників

Другі здебільшого зосереджують увагу на тому, що її втілення забезпечує своїми ресурсами Віктор Пінчук, в біографії якого, зокрема, і фінансування проєкту меморіалізації Бабиного Яру разом із російськими олігархами. 

Але я у своїй критиці хотів би зупинитися не на персональному вимірі проєкту (хоч питання відбору дослідників, звісно, важливе і вплине на його втілення), а саме на його змісті. 

Предметом аналізу тут є лише перелік тем викладений на сайті проєкту та розлоге інтервʼю одного з його координаторів, відомого американського історика Тімоті Снайдера. На жаль, згаданої в розмові із журналісткою концепції наразі не оприлюднили. 

Загалом, вважаю, погляд на українське минуле в контексті світового вкрай важливий для його повного розуміння. 

Адже багато процесів, які відбувалися в нас — відголоски того, що творилося десь далеко. 

І навзаєм — без врахування українського чинника неможлива повна картина минулого світу. 

Тому ідея огляду української історії з глобальної перспективи цікава. Але за умови, що будемо все ж бачити в цій перспективі український чинник.

Інакше це буде чергова світова історія з акцентом на події, які відбувалися на території нинішньої України. А територія не є субʼєктом історичного процесу, лише його ареною. 

В переліку тем, з яких складається проєкт, критично мало присвячених тому, як саме українці ставали субʼєктом історичного процесу.

Особливо це помітно при огляді тем, які стосуються 20 століття, коли українці таки стали таким субʼєктом. 

Тут немає спроб окремо розглянути проблеми, повʼязані із творенням українцями своєї держави (натомість виокремлено бездержавність), які були визначальним не лише для нас, але й суттєво вплинули на ситуацію в довколишньому світі. 

Історія України минулого століття згідно переліку тем — це про місця, де чинили страшні злочини (зокрема Голодомор, Голокост), проводили масштабні соціальні експерименти із створення тоталітарного суспільства (комуністичного, нацистського), де щось будували, якось виживали, попри нестерпні умови. 

Історія боротьби українців за незалежність не винесена як окрема тема. Відтак український визвольний рух, як визначальний субʼєкт історичного процесу в 20 столітті, коли, нагадаю, Україна повернула свою державність, українці з власної волі обʼєдналися в одній державі, втрачали і знову повертали її, як мінімум розмитий, якщо не зовсім проігнорований.

Такий підхід мало пояснить, як українці змінювали світ і змінювалися самі під впливом подій у світі.

Ще менше він спроможний пояснити те, що відбувається нині: чому сталася ця війна, чому українці чинять не лише відчайдушний, але й системний спротив російській агресії.

І головне чому українці мають перемогти. Бо світ без України як незалежної держави — це гірший світ не лише для українців, це світ в якому знову допустимі імперії та тоталітарні режими. 

Підтвердження головного для мене застереження до проєкту, що Україна в ньому, в першу чергу, територія можна знайти в інтервʼю Снайдера.

“Україна — це величезний цивілізаційний досвід, який накопичувався протягом тисячоліть, — каже він. — Історія цих земель сягає набагато далі, ніж те, що ви називаєте Європою. Наприклад, європейська історія, яка починається з Давньої Греції, забуває, що Давню Грецію годували землі, які зараз є Південною Україною. Європейська історія, яка вивчає причини Другої світової війни, забуває, що і Гітлер, і Сталін були надзвичайно зацікавлені в Україні. Тобто немає ніякої необхідності вписувати Україну в європейський контекст, бо сам цей контекст без земель, на яких виникла українська держава, не має сенсу”. 

То ж йдеться саме про землі (цікаво, а як вони можуть накопичувати цивілізаційний досвід?).

Снайдер вважає важливим говорити і про Дніпро, і Чорне море, і чорнозем, але дуже мало про українців. Ми дізнаємось з цього інтервʼю, що Русь — це скандинави, Київ — це хозари, “якщо ви знаєте, що ваша історія — це греки, готи, скіфи, скандинави, ви можете віднайти цікавий для себе куточок і щось з ним зробити, більше дізнатися про своє минуле”.

Українців в його розповіді дуже мало, один раз у бородатому жарті, що Адам і Єва ними не були, і другий раз у дуже не смішній тезі: “Голодомор — це не про те, що хтось прийшов зовні і зробив жахливі речі. Частково Голодомор був організований в Україні українцями. І більшість людей нижчого рівня, які брали в цьому участь, звичайно, були українцями. І Радянський Союз частково побудований українцями — ці речі не можна ігнорувати”.

З цим категорично не можу погодитися. Вважаю такий підхід до розуміння цього геноциду не лише неправильним, але й шкідливим. Шкідливим в глобальному контексті, бо достеменний аналіз, а відтак розуміння суті та методу геноциду — ключова умова запобігання повторенню таких злочинів. 

Голодомор таки зробив той, хто прийшов ззовні. І це той самий російський імперіалізм, який ззовні приніс злочини у Бучу, Ізюм, Маріуполь. І з тією ж самою метою: знищити українців як націю, як субʼєкт історії, перетворити Україну знову лише на територію, обʼєкт дії інших.

А наша війна нині якраз за те, щоб утвердити свою суб'єктність — у сьогоденні і майбутньому. А для цього зокрема не можна губити її, розглядаючи наше минуле.

Володимир В’ятрович

Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України
Розробка сайту - FOBS