Ярослав Грицак: Нова історична реальність

Це Україна зараз нагадує Європі, чим вона мала би бути, і ніде інде не має такого гострого відчуття потреби європейської єдності, як в Україні

Про це повідомляє інформаційний портал "MYHISTORY" із покликанням на "NEWVOICE".

Минулого місяця мали чергове засідання семінару Глобальна Україна, який організовує Львівська бізнес-школа УКУ за підтримки фонду Відродження. Тим разом гостем був професор Ченгіз Актар. У Туреччині і поза Туреччиною він знаний як один із найпослідовніших критиків Ердогана та як публічний інтелектуал, котрий вимагає визнання відповідальності за вірменський геноцид. Подібно до того, як Ганна Арендт називала Альбера Камю єдиною чесною людиною у Франції, так само Актара можна назвати чесною (маю надію, не єдиною) людиною в Туреччині. Зрештою, у Туреччині він зараз не живе: Анкара оголосила його персоною нон-грата.

Темою семінару була позиція Туреччини щодо російсько-української війни. Але несподівано розмова перейшла на перспективи європейської інтеграції України. Ченгіз Актар довгі роки працював у європейських інституціях, відповідальних за інтеграцію нових країн в ЄС. Зокрема, Словенії. З другого боку, як аналітик, котрий добре знає Туреччину, він може порівняти цей досвід з досвідом турецької інтеграції. Результат очевидний: євроінтеграція Словенії була настільки успішною, наскільки турецька інтеграція завершилися повним провалом. Ба більше, як твердить, Ченгіз Актар, про неї можна забути раз і назавжди.

Професор Тімоті Ґартон Еш давно писав, що розширення на схід є нагальною потребою Євросоюзу. Якщо він хоче вижити у конфронтації між старими і новими супердержавами, то сам має стати супердержавою. Для цього необхідно розширюватися. Головними територіями для досягнення цієї мети він вважав Україну і Туреччину. Свій шанс з Туреччиною Європейська унія втратила. Але тим більше зростає роль України, особливо після 24 лютого 2022 року.

Перша теза Ченгіза Актара — чи радше його порада і навіть прохання до українців, зайнятих війною, — не нехтувати важливістю європейської інтеграції у часи війни. На його переконання, зараз це абсолютний пріоритет для Брюсселю. Досить сказати, що євроінтеграція України витіснила на другий чи навіть третій план балканські країни-кандидати. Брюссель не просто перемкнув Києву світлофор на зелений — це вже не світлофор, а прожектор.